ЦНБ у мережі Facebook Facebook ЦНБ у мережі Twitter Twitter  ЦНБ у мережі ВКонтакте 

 

 

 

 

 

Думка
Тече вода в синє море,

Та не витікає,

Шука козак свою долю,

А долі немає.

Пішов козак світ за очі;

Грає синє море,

Грає серце козацькеє,

А думка говорить:

«Куди ти йдеш, не спитавшись?

На кого покинув

Батька, неньку старенькую,

Молоду дівчину?

На чужині не ті люде –

Тяжко з ними жити!

Ні з ким буде поплакати,

Ні поговорити».

Сидить козак на тім боці,

Грає синє море.

Думав, доля зустрінеться –

Спіткалося горе.

А журавлі летять собі

Було: Додому ключами

На той бік ключами

Додому ключами.

Плаче козак – шляхи биті

Заросли тернами.

1838
 

Заворожи мені, волхве,

Друже сивоусий,

Ти вже серце запечатав,

А я ще боюся.

Боюся ще погорілу

Хату руйнувати

Пустку руйновати,

Боюся ще, мій голубе,

Серце поховати.

Може, вернеться надія

З тією водою

Цілющою, живущою

Зцілющою й живущою,

Дрібною сльозою.

Може, вернеться в некриту

Пустку зимувати

І укриє, і нагріє

Погорілу хату,

І вимете, і вимиє

Може, вернеться з-за світа

В пустку зимовати,

Хоч всередині обілить

Горілую хату.

І витопить, і нагріє,

І світло засвітить…

Може, ще раз прокинуться

Мої думи-діти.

Може, ще раз пожурюся

Може, ще раз помолюся,

З дітками заплачу,

Може, ще раз сонце правди

Хоч крізь сон побачу…

Рядки 25—28 відсутні

Стань же братом, хоч одури,

Скажи, що робити:

Чи молитись, чи журитись,

Чи тім’я розбити??!

1844

 

Якби зострілися ми знову,

Чи ти б злякалася, чи ні?

Якеє тихеє ти б слово

Сказала б, серденько, мені?

Чи ти злякалася б, чи ні?

Якеє тихеє ти слово

Тойді б промовила мені?

Ніякого. І не пізнала б.

А може б, потім і згадала,

Сказала б: — Снилося дурній! —

А може б, потім нагадала,

Сказавши: снилося дурній.

А я зрадів би, моє диво!

Моя ти доле чорнобрива!

Коли б недавнє нагадав

І заридав би, заридав,

Що не осталося правдивим,

А сном лукавим розійшло[сь],

Сльозами в воду розлилось.

Якби побачив, нагадав

Веселее та молодеє

Колишнє лишенько лихеє.

Я заридав би, заридав!

І помоливсь, що не правдивим,

А сном лукавим розійшлось,

Слізьми-водою розлилось

Колишнєє святеє диво!

1848

До 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка (1814 – 1861)

 

 

І оживе добра слава,
Слава України,
І світ ясний, невечерній
Тихо засіяє. ....
Обніміться ж, брати мої,
Молю вас, благаю!

1845

 Відзначаючи 200-річний ювілей великого сина українського народу,
Центральна наукова бібліотека організувала цикл виставок,  присвячених геніальному українському поетові  Т.Г. Шевченку.

Ім'я Тараса Шевченко відоме у всьому світі!

Все нові й нові покоління прагнутимуть по-своєму прочитати, зрозуміти феномен поета. Шевченко справжній у своєму слові, а у «слові - вічність».

Його поезія – могутня, пісенно народна , грандіозно велична.

Поезія Шевченка у своїй більшості стала народними піснями, музику якої давав сам український народ.

Світ творчості геніального поета не обмежується власне поезією –Великий Кобзар володів всеохоплюючим талантом.

Він увійшов до історії української та світової культури також як талановитий художник-живописець.

Тарас Шевченко відомий як великий майстер акварелі – ним створено 210 акварелей, передусім пейзажів. Він – блискучий портретист (відомо 150 його портретів, у тому числі 43 автопортрета), рисувальник, офортист.

«Вічний, як народ». Під такою назвою з 1 березня по 15 квітня 2014 експонується перша виставка циклу, присвяченого ювілейній даті.

На виставці представлено близько 200 видань ХІХ-ХХІ століття, серед яких:
- прижиттєве видання поеми «Гайдамаки» (1841);
- видання «Кобзаря» (1867, 1876, 1878, 1896, 1905, 1919, 1921, 1944, 1989, 2009) ;
- факсимільне видання «Кобзаря» (1840).

Твори Т.Г. Шевченко переведені на багатьма мовами світу. Один із розділів експозиції «Світ шанує Шевченка » присвячений книгам, які видані в різних країнах світу.

 У розділі «Шевченко - художник» представлені книги та репродукції картин Тараса Григоровича, його офорти «Живописна Україна», портрети та автопортрети.

Широко представлена ​​біографічна, науково-дослідницька, мемуарна література, книги з серії «ЖЗЛ» (1878, 1894, 1960), а також сучасні видання ХХІ століття про поета.

Завершує експозицію література з історії спорудження пам'ятника Т.Г. Шевченку у Харкові.

Запрошуємо всіх відвідати книжково-ілюстративну виставку, яка експонується у холі 8 поверху ЦНБ.

 

 

 

 

* До 200-річного ювілею видатного сина українського народу Тараса Григоровича Шевченка пропонуємо вашій увазі бібліографічний покажчик «Шевченкознавство у працях викладачів та вихованців Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна», який розміщено у електронному архіві (репозитарії) Центральної наукової бібліотеки.

Це оновлене і доповнене видання, в якому відображено розвиток науки про Шевченка в Харківському університеті від середини XIX століття до теперішніх часів. Покажчик є результатом співпраці колективів Центральної наукової бібліотеки, філологічного факультету і Центру українських студій імені Д. І. Багалія.

Видання містить понад 700 бібліографічних описів джерел за темою шевченкознавства та стане у нагоді спеціалістам та усім, хто цікавиться творчістю Т. Г. Шевченка.

 

 

Сонце заходить, гори чорніють,

Пташечка тихне, поле німіє.

Радіють люде, що одпочинуть,

А я дивлюся… і серцем лину

В темний садочок на Україну.

Лину я, лину, думу гадаю,

І ніби серце одпочиває.

Чорніє поле, і гай, і гори,

На синє небо виходить зоря.

Ой зоре! зоре! – і сльози кануть.

Чи ти зійшла вже і на Украйні?

Чи очі карі тебе шукають

На небі синім? Чи забувають?

Коли забули, бодай заснули,

Про мою доленьку щоб і не чули.

1847

 

 І небо невмите, і заспані хвилі;

І понад берегом геть-геть,

Неначе п’яний, очерет

Без вітру гнеться. Боже милий!

Чи довго буде ще мені

В оцій незамкнутій тюрмі,

Понад отим поганим морем…

Понад оцим нікчемним морем

Нудити світом? Не говорить,

Мовчить та гнеться, мов жива,

В степу високая трава

Мовчить і гнеться, мов жива,

В степу пожовклая трава;

Не хоче правдоньки сказать,

А більше ні в кого спитать.

1848

 

Доля

Ти не лукавила зо мною,

Ти другом, братом і сестрою

Сіромі стала. Ти взяла

Мене, маленького, за руку

І в школу хлопця одвела

До п’яного дяка в науку.

– Учися, серденько, колись

З нас будуть люде, – ти сказала.

А я й послухав, і учивсь,

І вивчився. А ти збрехала.

Які з нас люде? Та дарма!

Ми не лукавили з тобою,

Ми просто йшли; у нас нема

І йоти кривди за собою!

Зерна неправди за собою.

Ходімо ж, доленько моя!

Мій друже щирий, нелукавий!

Мій друже щирий, нелукавий!

Мій друже щирий, нелукавий!

Мій друже вбогий, нелукавий!

Ходімо дальше, дальше слава,

А слава – заповідь моя.

1858

 

І день іде, і ніч іде.

І голову схопивши в руки,

Дивуєшся, чому не йде

Апостол правди і науки!

1860

 


Університет

Пошта ХНУ

Профком

Російська Англійська

   

© 1998-2014